Один

     Оновлений поїзд Львів-Харків вирушив від платформи львівського вокзалу точно о 17:05. Ще у вересні це була стара радянської доби розвалюха, а тепер нові чисті вагони, вікна, з яких не дує, хороші дивани, нарешті підйомний кронштейн, який не дасть необережному пасажиру упасти з верхньої полиці, декілька варіантів освітлення, навіть індикація занятості туалетів в кожному купе. Та й самі туалети біо, тому відчинені всю дорогу, поняття санітарної зони залишилось в минулому. Правда близько дванадцятої ночі штучний інтелект унітазів (а в них постійно щось клацало і чмихало) не справився з відходами нашої української життєдіяльності і розпочався невеликий потоп, так що ходити довелось в сусідній вагон о пів на третю ночі, щоб умитись після короткого сну. А о третій уже столиця зустрічає нас свіжим снігом та морозом. І рейсовим автобусом "Політ", який вирушив від південного вокзалу о 3:40, добравшись пустинними вулицями до бориспільського аеропорту рівно через 50 хвилин.
     Посадку ще не оголосили, тому є час зважити сумки на точній вазі - ручна кладь не має бути важчою за вісім кілограм, інакше доведеться її здавати в багаж, а це зайвий клопіт. Правда, якщо у вас набереться зайвих пів кілограма, ніхто придиратись не стане...
     ... Після короткого розбігу 737-й круто подерся в небо. Нічне місто, вкрите імлою тихо дрімало внизу, а ми уже снідали. Мушу сказати, що сніданок українські авіалінії пропонують скромний, не об'їшся. Але згадались слова одного мудрого чоловіка, що в дорозі треба мало їсти, тому це напевно і на краще. Якось непомітно сплинув час, поки допивали хто каву, хто чай, політ підійшов до кінця, навіть подрімати не вдалось. Зрештою, це всього три години.


     Що вам розказати про Париж? Велике місто. В сенсі розмірів. Інші сенси дослідити не вдалось, в Парижі тільки пересадка на інший літак. Аеропорт імені мосьє де Голя величезний, від терміналу, де приземлився український літак до терміналу відправлення довелось мало не пів години їхати рейсовим автобусом. Саме рейсовим - їздять там такі поміж літаків. А часу обмаль, між приземленням і наступним взльотом всього півтори години. Проте на табло висвітлювалась уже годинна затримка. Хоча нас це не засмучує, нема потреби нікуди поспішати, а можна спокійно порадуватись з приводу прибуття в це славне місто.


     Як, будучи в Парижі, хочаб тільки в аеропорту, не посидіти в кав'ярні за філіжанкою кави? Тим більше, що літак затримується, як стверджує інформаційне табло, уже на дві години.
     Кава... ну як - кава... бурда, яку вам запропонують в будь-якій львівській піцерії тут коштує 7 американських доларів. Просто філіжанка еспресо. Європа... Збагативши французьких капіталістів на 14 доларів, переключились на спостереження за людьми, так дешевше. Французи - це цікава мішанина власне правдивих французів, негрів та арабів. У всьому проявляється їхня емоційність, наприклад оголошення робить не спеціально вишколений диктор поставленим голосом, як у нас, а просто той працівник, якому є що сказати, через мікрофон, що просто висить на стіні. По-французьки вони, звісно ж, говорять усі добре, а по англійськи через одного, а це напружує - іди здогадуйся, чи не про твій рейс ішла мова. До слова, чомусь значно приємніше підніматися на борт літака після "Бон Вояж", сказаного приємним грудним голосом французької дикторки, ніж після якогось там "Гуд лак" :)
     Зробив деякі висновки стосовно китайської зовнішньої політики. Наприклад, сидите ви з дружиною в кріслах залу очікування. Поруч примощується пару китаянок в студентських костюмах, а ще зграйка стоїть довкола. Дружина встає, щоб трохи розім'яти ноги, на її місце ставиться пакет. Німці, поляки, турки, навіть яскраві представники афро-американської спільноти розуміють, що раз пакет, значить зайнято і йдуть на пошуки вільного місця. Але не китайці. Ось одна примощується біля сидячих подруг на межі крісел, наступна через хвилину на краєчку біля неї, потім ще одна, і ти кліпнути оком не встигаєш, як в кріслі дружини уже три вузькоокі красуні роблять вигляд, ніби все так і має бути. Це, до речі, не єдине такого роду спостереження за поїздку, тому довелось зробити висновок, що попри показну зовнішню ввічливість китайці таки конкретні нахаби. І саме в такий спосіб вони вирішують питання перенаселення власної держави.


     Декілька раз французи піднімали нас по тривозі, усі вишиковувались в черги, кожного разу біля нового терміналу, але тривоги виявлялися учбовими :) Після другої тривоги бажаючим роздали талони на безкоштовний один дрінк в кав'ярні - каву, чай. Після третьої - на сендвічі. Але почавши було роздавати ці бутербродні талони, передумали, очевидно підрахувавши, у що виллється компанії ця доброчинність (нагадаю про ціни в кафе), і таки почали оформляти посадку.


     На борту Аеробуса французької Ейр Франс ми опинилися ближче п'ятої пополудні. Розганяється цей літак значно довше за Боїнга, взлітає пологіше і шуму в салоні напевно рази в два менше, але зрештою він і значно більший.
     Обід куди ситніший за український сніданок, вегетаріанське меню індійської кухні запропонувало якийсь овочевий салат, який довелось розбавляти залишками рідних бурячків з хроном, щоб не був таким гострим. Рис зі спеціями пішов легше. А традиційно хороше французьке червоне вино було дуже доречним з огляду на мою недоречну перед самим від'їздом застуду засобом зігріву. При чому настільки ефективним, що від коняку я вже відмовився.
     Рівень обслуговування на французьких авіалініях на голову краще нашого доморощеного, але поклавши руку на серце, хочу зізнатись, що дуже шкода цих стюардів та стюардес - вони викладались до повного виснаження. Розповіді знайомого працівника Ейр Канада, який гостював у нас недавно, про те, що всі вони сидять на антидепресантах виявились правдою - дружина, заходячи в їхню кухоньку, щоб попросити для мене гарячого чаю, застала одного за поїданням пригорщі таблеток. Просто довелось на власні очі пересвідчитись в жорстокості західного бізнесу.
     Проте все має свій кінець, нарешті висвітилась піктограма застебнутих ремнів, навігаційна система "роуте мапс", монітори якої для кожного пасажира вбудовані в спинках передніх сидінь, показала, що 7800 кілометрів залишились позаду, висота з 11800 повільно поповзла вниз, забортова температура з -57 поступово перетворилась в +15 за Цельсієм і о третій ночі за місцевим часом колеса шасі торкнулися злітної смуги...


© Рост — Львів