Чотири

     Забути про те, що ти зараз знаходишся в цілком іншій країні неможливо. В Індії на кожному кроці горять ароматичні палички, використовуються інші благовоння, їхні парфуми мають незвичні і різкі запахи, як і засоби гігієни та побутова хімія. Запахи індуської кухні так взагалі протягом перших днів буквально переслідували мене, не даючи спокою, хоча з часом звик. Шум природи, крики звірів та птахів, самі краєвиди - органам чуття нема за що знайоме зачепитись.




     Одного дня вирішив вийти за межі центру Путтапарті, подивитись, як воно там, на околицях. Проминувши базар, подався далі. Біля дороги почали появлятися типові хибари бідних індусів. Дуже вразили розміщені тут і там трансформатори їхньої електросистеми - оголені дроти під напругою на відстані протягнутої дитячої руки! І усе в такому стані, що дивно, як воно взагалі купи тримається.
     Чим ближче до околиць я просувався, тим більше все довкола починало нагадувати смітник. Дійсно, фотографії, які часто публікують в інтернеті, намагаючись вразити звиклих до ідеальної чистоти європейців особливістю життя глибинки азійських країн ні краплі не перебільшують. Купи сміття усюди. І запах... Зрозуміло, чому всі благовоння і парфуми в індусів з таким гострим запахом. Проте не хотілося б надто привертати увагу до цієї місцевої особливості, бо не заради споглядання на купи сміття люди їдуть в Індію, заради іншого.
     Вдалині, за річкою, яка тече околицями Путтапарті помітив Хрест, від нього доносилось "Алилуя", але було далеченько і моторікші поблизу не знайшлося, тому що там і як не знаю.


     Багато індуських жінок заробляють на життя пранням, тому всі береги ріки завішані різноманітними речами, що сохнуть на сонці.




     Декілька раз натрапляв по дорозі на рисові поля.








     Дуже поширений транспорт - упряжка буйволів. До речі, на цьому фото можна спостерігати поширену в Індії подвійну суцільну лінію... висотою сантиметрів двадцять, яка часто зустрічається на дорогах - дуже ефективний, я би сказав, засіб в боротьбі з виїздом на зустрічну смугу :)


     Саме містечко Путтапарті невелике, щось на кшталт нашої Жовкви, напевно. Живуть індуси зовсім не так, як ми. Гірше живуть. А значна частина населення Індії взагалі живе, як наші бомжі. Тобто, житло - це дах з листя пальми, підпертий якимись тичками. Звісно, їм легше, холодніше +15 вночі і +20-25 вдень у них практично не буває. Ну а до +50 влітку вони звикли. Правда, основна причина, здається мені, це лінощі. В Індії практично неможливо померти від голоду. Кокоси, ананаси - тут постійно щось родить, врожай збирається тричі на рік, тільки встигай поливати. Для індусів їжа коштує пару рупій в день. А при різних храмах її взагалі роздають безкоштовно, як прасад, тобто освячену їжу. Наприклад, в Бангалорі, в храмі Крішни я це бачив на свої очі. При виході з храму всім, хто бажав, вручалася мисочка з пальмового листя з рисом. А якщо цього виявиться мало - можна ще раз пройти ці 108 сходинок і на виході знову отримати порцію.
     Чесно кажучи, Індія як ілюстрація старого анекдоту, багато хто знає, але все ж нагадаю.
     Лежить собі негр під пальмою, розвалився. Добре йому. Тут проходить мимо європеєць (американець, не суть важливо), бачить таке неподобство ліниве. Ну і давай чіплятися до негра:
       — Чоловіче, чого ти лежиш без діла, дивися, в тебе над головою кокоси ростуть, заліз би, зірвав, їх же можна продати! На виручені гроші насадив би ще пальм, буде більше врожаю, знову позбираєш, продаш, купиш ще пальм. Потім буде грошей достатньо, наймеш інших людей, вони вже будуть на тебе працювати, збирати кокоси, продавати, а ти будеш собі лежати і в вус не дути.
     Той подивився на європейця, та й питає:
       — Ну а зараз я що роблю?
     Ось так індуси і живуть. Не дивно, що в них стільки просвічених духовно - сів собі під баньяном, лотосом прикинувся і медитуй скільки влізе, ніякої гризоти, що "скоро зима, зима, а грошей нема, нема" :)
     Так виглядає центральна частина Путтапарті:








     Вона являє собою фактично суцільний ряд магазинчиків, розрахованих здебільшого на приїжджих. Як тут ведуть торгівлю - це окрема тема. Як і в багатьох країнах азії вас мало не за руки будуть тягнути в свій магазин, але тут це все відбувається без будь-якої агресії, дуже привітно. Почувши ціну, її сміливо можна збивати вдовоє. Бували випадки, коли оцінене в 500 рупій продавалось за 100. Коротше, цікавий процес - покупка в Індії. З другого боку продавці здебільшого щирі і відкриті. Вони можуть вивалити на прилавок перед вами дорогоцінностей на десяток-другий тисяч доларів, і залишивши вас самих, побігти в інший свій магазин за річчю, що вас цікавить. Або кредит. Реальна історія. Ми приглянули декілька хороших речей, але це вже було під кінець нашого перебування в Індії, ну і гроші теж закінчувалися. Так що ви думаєте, продавець (Раджа, людина з великим серцем, привіт тобі з України :) ), погодився, щоб ми переслали йому після повернення додому 300 доларів, яких нам забракло. Це практично половину вартості покупки. Як вам такий підхід до бізнесу?
     А це індійський шиномонтаж, щоб ви знали.


     До речі, як вже зайшла мова про шини, то скажу пару слів про машини і про те, як їздять в Індії :)
     Машини тут здебільшого місцевого виробництва - ТАТА, Махіндра і т.п. Трапляются зовсім "викопні" екземпляри, а є і досить сучасні. Багато джипів, теж індійського виробництва.
     Поруч з цим немало японок, наприклад Судзукі. Тут вони носять ім'я Маруті-Судзукі, бо двигуни на них ставлять індуси свої. Основна маса машин дизельні, солярка коштує порядка 5 рупій літр. 1 американський долар = 48 рупій. Тобто, на наші гроші - це менше гривні. Ми замовляли таксі, коли добиралися з Бангалору в Путтапарті, це 160 км, воно обійшлося нам в 1300 рупій, тобто менше 30 доларів.
     Іздять в Індії... Тут лівосторонній рух, як в Англії чи Японії. Це основне правило руху. Ще індуси здебільшого зупиняються на червоне світло. У всьому іншому вирішує сигнал, хто голосніше дудить, той проїжджає. Тому сигналять індуси постійно. Іноді навіть їдучи по пустій трасі - просто так, для душі :) В місті кожен норовить втиснутися перед іншим, не оглядаючись на розмітку, знаки, машини роз'їжджаються в міліметрах. Як при цьому кожної секунди не стається аварія я зрозуміти не зміг. Єдине пояснення - це те, що в індусів є якийсь бог дорожнього руху, який все це тримає під контролем :) При цьому всьому агресії на дорогах жодної, ніхто не криє матом того, хто його підрізав, трактор може вирішити розвернутися зненацька через чотири смуги, при чому всі машини змушені відгальмуватися в підлогу - думаєте тракториста поб'ють? Ага, зараз! Навіть поганим словом не назвуть!
     Ще я не помітив там такого поняття, як понт. Як у нас - я крутий, маю мерседеса, чи якогось там кукурудзера, тому я їду перший, а ти там на таврії сиди і тихо сопи в дві дірки. Ні, в Індії підрізають усі усіх, моторікша впхається перед мерседесом, і це у них нормально, ніхто пальці не гне.


© Рост — Львів