П'ять.

     Те, що Путтапарті - містечко, де живе Саі Баба робить його унікальним в Індії. Сатья Саі взяв на себе соціальну місію підняти Індію.


     Він відкриває школи, де можуть безкоштовно навчатися індуські діти. В Путтапарті є ліцей, коледж, Університет, до речі, ось фото його величезного корпусу:


     А це холстел для сеньорів студентів:




     Є тут цілий палац спорту. На фото пагода перед ним (сам палац спорту не поміщався мені в об'єктив, тут я пошкодував, що не взяв зі собою ще й щось короткофокусне):


     Є стадіон з великою дитячою площадкою перед входом:


     Є тут також музичний коледж, і навіть планетарій. До студентів Баба відноситься дуже уважно, приділяє їм багато часу, але і строго. Розгільдяйства він не допускає.
     Окрема тема - це госпіталь. Хто не знає, той обов'язково прийме цю споруду за палац якогось шейха:








     Як і всюди, територія дуже доглянута, з великою кількістю красивих клумб.


     Так виглядає центральний холл:


     В госпіталі, як і всюди в закладах Саі Баби вас радо зустрінуть Севадали, щось типу служби секюріті, але з розширеними функціями, завжди готові вам допомогти, що потрібно підказати. Якщо ви спробуєте зробити щось всупереч правилам, вас зупинять, але надзвичайно ввічливо і м'ягко.


     Ага, найголовніше. Лікування там безкоштовне. Для всіх. Отаке.

     Ну що ж, і я там був, мед-пиво пив... :)



     PS.

     Індія - країна потрясна. Своєю глибиною, древньою культурою вона просто вражає. Я вважаю, нам є багато чого повчитися в індусів, як нації.
     Наприклад, мені тепер точно відомо, чому ми живемо погано :) Може це не єдина причина, але одна з основних. Ми дуже багато нарікаємо на життя. Наприклад, поверталися ми додому. Літак уже приземлився в Борисполі, чоловік зі 100-150, які летіли цим рейсом, вистроїлись в чотири колєйки на паспортний контроль. Митники працювали швидко, взяв паспорт, звірив з фотографією, глянув по комп'ютеру, чи не числяться за тобою якісь грішки і наступний. Секунд 20 на людину в середньому. Стою я в черзі і чую позад себе друзів киян, які з Парижу вернулися: "Ну от, только прилєтєли домой, сразу очєрєді, нічєго нормально нє могут організовать..." і так далі. В Парижі ми стояли в чергах, при чому довших, ніж у нас, в Індії ми стояли в чергах, усі, німці, французи, американці, голандці, італійці. Всі стояли і спокійно чекали. Нарікань я не чув. І після цього я почав себе постійно ловити за язик, бо це стало нашим другим я - нарікати на те, що нас оточує. Індуси ж відносяться до всього філософськи - основне, це наш внутрішній стан, це шлях до Бога. А те, що коїться довкола - це, як вони кажуть, Майя, суєта. Як вони праві!
     Духовність в Індії є. Бог тут виражається зовсім в іншій формі, ніж ми звикли. Тому досвід дуже цікавий. Попри це я зміг оцінити, яким діамантом ми обдаровані. Якщо порівнювати, то тут це як повітря тропічного літа, сповнене сильних, гострих, різноманітних запахів, сповнене неймовірно різноманітних форм життя, а християнство - як високогірне повітря, яке майже ніяк не пахне, але неймовірно чисте і свіже.
     Так що, якщо ви теж захочете поїхати в Індію, відмовляти вас я не стану, проїхатись цією країною корисно. Можливо і мені закортить ще раз поїхати туди, але вже знаючи місцеву специфіку, проїхатись більш різноманітним маршрутом, проклавши його через інші цікаві місцини. Хто зна...


© Рост — Львів